Фінансовый аналіз онлайн, онлайн розрахунок фінансового стану підприємства

Облік затрат для управління і контролю

Основний принцип підприємницької діяльності – отримання прибутку. Підприємство зобов’язане дотримуватися цього принципу в довготривалому періоді, однак у короткотривалому періоді іноді може його порушувати.
Для визначення ціни, яка дозволить дотримуватися цих правил ведення господарської діяльності користуються калькуляцією.
Калькуляцію можна визначити як класифікацію, реєстрацію і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.
Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання ) і калькуляцію за змінними витратами ( калькуляція часткових витрат ).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов’язані з процесом виробництва:
— прямі матеріали;
— пряма заробітна плата;
— інші прямі затрати;
— накладні загальновиробничі затрати.
Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:
— згідно із замовленнями (проектами);
— згідно з процесами;
— на основі виробничої діяльності;
Об’єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр. (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за яким здійснюється групування первинних документів (та затрат ) за замовленнями.
Прямі затрати відносять на собівартість замовлень на підставі групування первинних документів.
Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду (наприклад, місяця ) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.
Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виробів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами ( попередільний метод ) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.
На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною ( або матеріалом ) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.
Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.
Об’єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова продукція останнього переділу.
Попередільний метод передбачає два варіанти обліку виробничих затрат:
— напівфабрикат ний, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;
— без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.
Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу ( транспортування, зберігання, контроль, інше ), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.
При цій системі калькулювання, виробничі накладні затрати обліковують за так званими «центрами виробничої діяльності», а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх змін.
За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.
Розглянемо приклад ( табл. 1.7 ) калькуляції витрат на одиницю продукції ( продукту А і продукту Б ). Нам відомо, яка частина основних затрат пов’язана з виробництвом обох продуктів. Непрямі затрати рівномірно розподіляються на обидва продукти. Затрати на одиницю продукції визначають за рахунок ділення валових витрат на кількість виготовлених одиниць ( у даному разі 100 одиниць продукту Б ).
Таблиця 1.7
Калькулювання повних витрат на одиницю продукції

Калькулювання повних витрат на одиницю продукції

Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загальновиробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.
Постійні загальновиробничі витрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремо і їх списують на фінансові результати періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету ( кошторису ).
На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібен детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.
Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва. Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.
Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінському обліку для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу «виготовляти чи купувати?» та ін…
Зовнішня звітність складається за принципом калькулювання повних затрат.
Із системою обліку і калькулювання змінних витрат пов’язаний показник маржинального доходу
Маржинальний дохід – це різниця між доходом від реалізації і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який забезпечує покриття постійних витрат і отримання прибутку.
Інші вживані і літературі назви терміну «маржинальний дохід» – контрибуція, маржа, контрибуційна маржа, валовий прибуток.
Таблиця 1.8.
Звіт про фінансові результати на основі маржинального доходу

Звіт про фінансові результати на основі маржинального доходу
При тому треба врахувати, що система обліку та калькулювання повних і змінних затрат можуть давати різні фінансові результати підприємства.

Приклад. Підприємство виготовляє і реалізує продукцію. Ціна реалізації одного виробу становить 120 гривень. Дані про реалізацію за місяць такі:
Виготовлено виробів – 100 штук;
Реалізовано виробів – 80 штук;
Змінні затрати на одиницю – 48 грн.;
Постійні затрати на один місяць – 6000 грн.
Фактичну собівартість одиниці продукції за повними затратами визначають наступним чином:
Загальна сума затрат/ обсяг виробництва = (змінні затрати + постійні затрати)/ обсяг виробництва = (100*48+6000)/100 = 108 грн.

Прибуток від реалізації одного виробу: 120-108=12 грн.
Далі порівняємо результати, отримані у звіті про фінансові результати за системою повних затрат та системою змішаних затрат.

Звіт про фінансові результати за системою повних затрат
Реалізовано ( 80 шт. * 120 грн.) = 9600 грн.
Затрати ( 80 шт. * 108 грн.) = 8640 грн.
Прибуток 960 грн.

Звіт про фінансові результати за системою змінних витрат
Реалізовано ( 80 шт.*120 грн.) = 9600 грн.
Затрати:
Змінні ( 80 шт.* 48 грн.) = 3840 грн.
Постійні 6000 грн.
Разом 9840 грн.
Результат ( збитки ) – 240 грн.

Різниця фінансового результату зумовлена різною сумою затрат, віднесених на собівартість реалізованої продукції.
За системою повних затрат на собівартість реалізованої продукції віднесено ту частину постійних затрат, яка відповідає кількості фактично реалізованої продукції ( 4800 грн. )
Система повних затрат:
Змінні затрати ( 100 шт.*48 грн.) = 4800 грн.
Постійні затрати ( 6000/100 шт.)*80 = 4800 грн.
За системою змінних затрат на собівартість відносять усю суму періоду ( 6000 грн.). Різниця (1200 грн.) за системою повних затрат віднесена на залишок продукції на складі.


Якщо кількість виготовленої продукції і реалізованої продукції однакова, то фінансовий результат однаковий за обома системами.

Приклад. Підприємство виготовило і реалізувало 100 шт. виробів
Звіт про фінансові результати за системою повних затрат:
Реалізовано ( 100шт.*120грн. ) = 12000 грн.
Затрати ( 100шт.*80грн. ) = 10800 грн.
Прибуток 1200 грн.
Звіт про фінансові результати за системою змінних затрат:
Реалізовано ( 100шт.*120грн.) = 12000 грн.
Затрати:
Змінні ( 100шт.*48грн.) = 4800 грн.
Постійні 6000 грн.
Разом 10800 грн.
Прибуток 1200 грн.

Розглянемо ще один варіант, коли підприємство реалізувало більше продукції, ніж виготовило.

Приклад. Підприємство в поточному році виготовило 100 шт. виробів, а реалізувало 125 шт. (за рахунок залишку продукції на складі).
Звіт про фінансові результати за системою повних затрат:
Реалізовано ( 125шт.*120грн. ) = 15000 грн.
Затрати ( 125шт.*108грн. ) = 13500 грн.
Прибуток 1500 грн.
Звіт про фінансові результати за системою змінних затрат:
Реалізовано ( 125шт.*120грн.) 15000 грн.
Затрати:
Змінні ( 125шт.*48грн.)= 6000 грн.
Постійні 6000 грн.
Разом 12000 грн.
Прибуток 3000 грн.
Різниця величини прибутку (1500 грн.) зумовлена постійними затратами у величині реалізованого залишку готової продукції на складі ( за системою повних затрат )

Отже, на підставі викладеного можна зробити висновки:
Різниця суми фінансового результату за обома системами калькуляції залежить від співвідношення виготовленої і реалізованої продукції:

а) якщо кількість виготовленої і реалізованої продукції однакова, то величина прибутку буде однакова як за системою повних, так і змінних витрат;

б) якщо кількість виготовленої продукції більша, ніж реалізованої, то прибуток за системою змінних затрат більший, ніж за системою повних затрат;

в) якщо кількість виготовленої продукції менша, ніж реалізованої, то прибуток за системою змінних затрат більший, ніж за системою повних затрат;

Переваги системи обліку і калькуляції змінних затрат у тому, що вона:
— спрощує облік ( а також нормування і планування ) затрат і калькулювання, тому що постійні затрати не поділяються між видами продукції;
— дає змогу визначити взаємозв’язок затрат, обсягу виробництва і прибутку;
— точніше визначає фінансовий результат за принципом «затрати – доходи »;
— надає необхідну інформацію для прийняття рішень.

Недоліки системи обліку і калькуляції змінних затрат:
— труднощі поділу всіх затрат на змінні та постійні;
— дублювання системи обліку;
— заниження вартості залишків продукції на складі.